Поезія Руслани ДУДИЧ

Поезія Руслани ДУДИЧ
ЩО ТРЕБА ДЛЯ ЩАСТЯ?
 
Що треба для щастя? - Це вічне питання,
І відповідь, мабуть, нелегко 
знайти,
Для щастя потрібні взаємне 
кохання,
Людина, з якою б весь світ обійти.
 
Що треба для щастя? - Не гроші, не слава,
Не золото, срібло, не чистий кришталь,
Бо щастя найбільше - усміхнена мама
І татове слово, незламне як сталь.
 
Що треба для щастя? - Лиш вірного друга,
Який не покине тебе у біді,
Який порадіє з тобою, а в тугу
Утре твої сльози на мокрій щоці.
 
Що треба для щастя? - Не модні планшети,
Новий телефон, гарний одяг, взуття,
Не пізні гулянки, шикарні 
бенкети,
А щира людина і дружня сім’я.
 
Що треба для щастя? - Мабуть, зовсім трішки,
Лиш бачити сонце, радіти зорі,
Лиш кожного ранку піднятися 
з ліжка,
І мирного неба над нами вгорі.
 
ЯКЩО ТИ НАРІКАЄШ
НА ЖИТТЯ
 
Якщо ти нарікаєш на життя,
Тобі здається, що усе погане,
Згадай - на цьому світі є дитя,
Яке ніколи не побачить мами.
 
Можливо ти сумуєш щохвилини,
Тебе тривожать болісні думки?
Згадай, що десь на світі є людина,
Яка живе без ніг або руки.
 
Якщо тобі буває часом важко,
Дірявлять душу сірі почуття,
Згадай, що десь дитина, наче пташка,
В важкій хворобі б’ється за життя.
 
Якщо буває ліньки щось робити,
Тоді лише задумайся на мить -
Хтось все життя лиш мріє 
говорити,
Комусь цей світ побачити 
кортить.
 
Якщо тебе заманює спокуса,
Щоб нарікати марно на життя,
Згадай тоді розп’ятого Ісуса,
Його страждання, біль і співчуття.
 
Якщо тебе обурюють проблеми,
Тоді подумай щиро, без вагань,
Скільки людей випрошують 
у неба
Хоча би день прожити без 
страждань.
 
 
ПРОЛІТАЮТЬ РОКИ
 
Пролітають роки - їх назад не вернути,
Тож спіши, щоб прожити 
як належно життя,
І не бійся, що скажуть 
чи подумають люди,
Слухай тільки себе і свої почуття.
 
Подивись навкруги! 
Світ сміється до тебе
І гукає піти в нерозгадані дні,
Ти довірся собі і відкрийся 
для себе
І назустріч лети сизокрилій весні!
 
І цінуй кожен день, кожну мить 
і хвилину,
Пам’ятай про старе 
і роби відкриття,
Так як вмілий художник, 
що малює картину,
Розмальовуй своє 
неповторне життя!
 
ЛИСТ ЗІ СХОДУ
 
Я пишу тобі, мамо, зі Сходу,
З обіймів страшної війни,
Я борюся тут за свободу,
Як боролися наші діди.
 
Знаєш, мамо, тут страшно буває,
Смерть чатує на наші життя,
Але Ангел мене захищає
Від поранень і кроволиття.
Ти не бійся за мене, матусю,
І не лий гірких сліз із очей,
Обіцяю - живим повернуся
І пригорну тебе до грудей.
 
Я так скучив безмежно, рідненька,
Дуже сумно без тебе мені,
Але думка, що жде мене ненька,
Гріє душу мою на війні.
 
Знаю, мамо, що ти не гадала,
Що ростила мене для війни,
Та біда для Вкраїни настала,
Хто ж врятує її як не ми?
 
Не картай своє серце, матусю,
Не топи свою душу в жалю,
Обіцяю - живим повернуся,
Твій синочок. Цілую. Люблю.
Руслана ДУДИЧ,
студентка Дрогобицького 
державного педагогічного університету імені І. Франка