Поезія Сніжани Білої

Поезія Сніжани Білої
ЖИВИ
 
Віддам тобі півнеба - забирай!
А хочеш, заховай його у темряву.
Живи удруге, наче то є рай,
оздоблений орнаментом і 
перлами!
 
Живи за мене, мов у перший раз!
Кохай, радій, будуй, ламай, що зламує,
щоб вогник-патріот твій не погас,
щоб віра не покрилася туманами!
 
Живи удруге, наче то не ти,
а хтось сильніший, разом нас узятих!
Живи за тих, кому на ці шляхи
на повний зріст не довелося стати!
 
ТРИМАЙ 
НА ВІДСТАНІ
 
Тримати на відстані ворога,
для нього незручній.
Нехай його плечі -
широка гранітна плита.
Та ніколи в житті
добро і зло не розлучать,
хто б до влади й престолу у
будь-який спосіб не став!
 
Завжди будуть кордони,
межі й думки без розміру.
Ба у всіх деклараціях світу
не вистачить слів
примирити братів,
помолитися разом удосвіта,
як нам Бог,
зачинаючи світ, велів...
 
ДОБРО
 
Брудними підошвами, не підіймаючи ніг,
безжалісно човгають люди 
(що їм те небо!):
кирпаті, похнюплені, і зовні 
неначе святі –
між ними і Богом існують 
потреби, потреби, потреби...
 
Вриваються в хату – зривають завіси і двері.
Лишають на стінах жахи
чорно-білих світлин.
В скриньках поштових псують, забирають конверти –
тож не доходять від мене до рідних рядки.
 
Почовгають далі, здираючи фарбу з підлоги.
Полізуть у стоси моїх 
недописаних слів.
Навмисно жбурляють і ріжуть, немов по-живому
життя мого істини, які на льоту ухопив.
 
І поряд із ними немовби осиротілий!
Бруду й грязюки в мені 
болота-болот!
Я ж пнуся до сонця, 
мов соняшник, вгору – щосили!
Бо знаю, що в муках народжується добро! 
Сніжана БІЛА