ПОВЕРНЕННЯ МАНДРІВНОГО ПОЕТА. Леся Руснак-Приліпко

ПОВЕРНЕННЯ МАНДРІВНОГО ПОЕТА. Леся Руснак-Приліпко
ПОВЕРНЕННЯ МАНДРІВНОГО ПОЕТА
 
Час зупини. Залишися на трошки
Відішли ніч на парад подивитись планет
Принеси польові, ніжні волошки
Мій мандрівний, забутий поет
 
Розкажи про далекі країни
Ти ж бачив пустелі й красу пірамід
Величні Колізею руїни
І Антарктиди сяючий лід
 
Я приготую нам кави міцної
І твої руки замерзлі зігріє горня
Ти спогадів розгорнеш яскравих сувої
Даруватимеш мрій тендітне зерня
 
Струн торкнешся 
гітари-чарівниці
Мені щемний співатимеш романс
Безлад вчиниш в почуттів моїх столиці
А на тебе вранці вже чекатиме Прованс
 
ЛИСТ В ТУМАННИЙ АЛЬБІОН!
 
Привіт, Енн! Незнайомко дивна і прекрасна
Пишу листа тобі в Туманний Альбіон
Не знаю, чи звістка моя вчасна
Чи, мов даремно втрачений 
патрон
 
Твоє життя, мабуть, суцільна казка
Мрія з давно прочитаних книжок
Ввічливість – твоя постійна маска
Та емоції зібрані в клубок
 
Твій будиночок, немовби іграшковий
У квітковім морі ошатний 
корабель
І присмак що життя йому 
солоний?
Коли він – то неприступна 
цитадель
 
У вітальню сонце приходить на гостину
Усміхнене з тобою каву п’є
І, мов левенятко, кіт вигинає гордо спину
Королівським кроком кімнатами снує
 
Ти полюбляєш Крісті детективи
Захоплено мандруєш в світ 
пригод
Чиїсь злочинні вражають 
офензиви
І відплати час та нагород
 
Де ж тобі, красуню, знати
Що в гірській карпатській далині
Буде юнак листа тобі писати
І на відповідь чекатиме у сорому вогні
 
 
МРІЯ В СТИЛІ РЕТРО
 
Офісні будні. Повсякденна 
рутина
Літнє пекло нависло над містом
Нудьгою просякнута кожна 
хвилина
І в голові, наче плеєр з Ференцем Лістом
 
Тобі б з бетонних стін вирватись полону
Зненацька опинитись у країні мрій
Де дзвінків нема, немає телефону
І подій щасливих завжди рій
 
І ось ти – італійська кінозірка
Сідаєш в свій кабріолет
Твоя подорож, мов нірка
Від проблем рятує серпантинний силует
 
Із моди 60-х великі, чорні 
окуляри
Що ховають справжні почуття
Ролей невдалих не видніються примари
І яскравим сонцем сяє 
майбуття...
 
Та вже час вертатись у реальність
Тебе чекає ще квартальний звіт
З небес в безодню впала ідеальність
І уявний раптом зруйнувався світ
 
 
ЕМІГРАНТ
 
Вокзал. Останні обійми.
Прошу руку мою відпусти
Якби не революція клята і війни
Ти б не мусила в безвість писати листи
 
Я не плачу. Чоловік ніколи не зронить сльози
Лиш клубок болю у серці 
застрягне навіки
Зіпсувались життя мого терези
І доля встромила у тіло моє гострі піки
 
Везе мене потяг в країну
Де тиша і не чутний грім канонад
Де схожі пейзажі гірські на 
казкову світлину
І слів іноземних шумить водопад
 
Я емігрант – змучена істота
З очима постійно сумними
Це не гіпербола, панове, а літота
А як інакше? Коли весь час поміж 
чужими
 
У снах біжу пшеничним полем
І рідне сонце цілує у волосся
Переносить пам’ять за журби паролем
У те, що мріялось і прикро не збулося
 
Я ще, може, повернуся додому колись
Припаду до землі української вустами
За свого сина, ненько, помолись
Поки він блукатиме світами
Леся РУСНАК-ПРИЛІПКО,
м.Кам’янець-Подільський