Руслана ДУДИЧ. МОЛИСЯ, МАМО!

Руслана ДУДИЧ. МОЛИСЯ, МАМО!
МОЛИСЯ, МАМО!
 
Старенька мати сина виглядала,
Єдиного синочка із війни,
До зустрічі хвилини рахувала
І Богу говорила молитви.
 
Та не судилось сину повернутись,
В один момент урвалося життя,
Нема до кого мамі пригорнутись,
Лежить в труні засмучене дитя.
 
І що тепер? Для кого мені жити?
І де б оту розраду віднайти?
Нема уже кого мені любити,
Нема за кого слати молитви.
 
Не треба, мамо, плакати, не треба,
Твій син – Герой і слави на віки,
На тебе він глядітиме із неба,
Для тебе він світитиме зірки.
 
Якщо тобі, матусю, стане гірко
Як сивий вечір землю обійме,
У синім небі запалає зірка –
Це твій синочок згадує тебе.
 
Молись за нього, мамо, 
щохвилини,
Молись за себе й інших матерів,
Нехай настане мир для України,
Хай не вбивають люблячих синів.
 
НЕ ПАДАЙ ДУХОМ
 
Не падай духом що б там не було,
Крокуй вперед без страху і 
вагання,
Надійся, мрій, твори добро
І не зважай на розпач і зітхання.
 
Не оглядайся... час не повернути,
А наперед в майбутнє не дивись,
Що має статись – нам не обминути
Й не зміниш те, що було вже 
колись.
 
Не бійся плакати, не бійся
усміхатись,
Хоч і не раз ти зробиш помилки,
Це ж так природно людям 
помилятись,
Бо досвід надають лише роки.
 
Тому живи! Живи – не сумнівайся
І будь собою, натовпом не стань,
Крокуй вперед – ніколи не 
спиняйся,
Крокуй вперед без страху і вагань!
 
ЦЕ УКРАЇНА ТВОЯ
І МОЯ
 
Небо блакитне, барвисті гаї,
Сонце гаряче і щедра земля,
Степ неосяжний, трава навесні –
Це Україна твоя і моя.
 
Біла хатина, вишневі сади,
Райдуга в небі, зелені поля,
Сонячні ранки, ясні вечори –
Це Україна твоя і моя.
 
Море безкрає, величний Дніпро,
Грона калини і спів солов’я,
Люди, які всім дарують добро –
Це Україна твоя і моя.
 
Пісня народу і голос віків,
Друзі веселі і рідна сім’я,
Радість дорослих і сміх дітлахів –
Це Україна твоя і моя.
 
Місяць вечірній і зорі ясні,
Ріки прозорі, політ журавля,
Казка чарівна, веселі пісні –
Це Україна, це наша земля.
 
ДОМАШНІЙ ЗАТИШОК
 
Куди б не повела життя дорога
І як би не крутилися шляхи,
Ми знову прийдемо до рідного 
порога,
Де нас чекають люблячі батьки.
 
Тут пісню заспіває нам матуся,
Пригорне міцно тато до грудей,
Радіє дід, всміхається бабуся,
Голублячи й ласкаючи дітей.
 
Тут час минає легко й непомітно,
Завжди гарячий на столі обід,
І ще собачка підбіжить привітно,
Махаючи хвостом тобі услід.
 
Рідна хатина, наче вишиванка,
Красується велично на горбку,
Тут соловей співає ще від ранку,
Кружляють листям квіти у танку.
 
Куди б не повела життя дорога
І як би не крутилися шляхи,
Ми повертаємось до рідного 
порога,
Як в рідний край вертаються 
птахи.
 
ЛЮДИ, БУДЬТЕ ЛЮДЬМИ!
 
Люди, будьте людьми,
Бо життя має свої закони,
В протиріччі добра і пітьми
Все погане, як завжди, потоне.
 
Все твоє повернеться тобі,
Як неначе у грі з бумерангом,
Той, хто пнеться щоб бути вгорі,
Під найнижчим опиниться 
рангом.
 
Задихнеться душа у імлі,
Якщо пити гріховну отруту,
Бо за наше життя на Землі
Понесемо належну покуту.
 
Кожна справа, хороша чи зла,
У велику нотується книгу,
А життя – справедливий суддя
Вже готує цікаву інтригу.
 
Білим птахом час пролітає –
Людство тоне у хвилі брудній,
Той, хто іншому яму копає,
Безперечно опиниться в ній.
 
І глядівши вперед у майбутнє,
Ми даремно марнуємо час,
Бо чи в свято нам жити чи в будні –
Це залежить тільки від нас.
Руслана ДУДИЧ