ТАК АРОМАТНО ПАХНУТЬ МАНДАРИНКИ. Марія ЯНОВСЬКА

ТАК АРОМАТНО ПАХНУТЬ МАНДАРИНКИ. Марія ЯНОВСЬКА
Народилася і проживає в селищі Ланчин на Івано-Франківщині. Вірші пише з дитинства. Член літературної студії «Бистрінь» ім. Н. Чира. Її вірші друкувались в районних газетах « Народна воля» та
«Яремчанський вісник», літературних альманахах «Я дякую тобі», «Думки романтика», «Колиска роду», «З Україною в серці» (видавництво «Лілія, м. Хмельницький)», літературному альманасі «Душа автора» (видавець Аполонець О.О., м. Рівне), літературному альманасі « Ковток життя» (видавництво «Час Змін Інформ», м. Біла Церква). Поетичні збірки «Квіти любові» та « Не забувай» вийшли друком у 2018 році, у видавництві «Лілія».
 
ТАК АРОМАТНО ПАХНУТЬ МАНДАРИНКИ
 
Так ароматно пахнуть мандаринки!
Шампанське і фужери на столі.
Яскраво миготять вогні ялинки,
І жінка миловидна у вікні.
Думки снуються: «Може десь
затори,
Лиш тільки б не зламалося авто.
Поправила рукою злегка штори.
Німотна тиша. Відповість їй хто?
Узула модні туфлі на підборах
І плаття переміряла усі.
Година... друга...Чи приїде скоро?
Та врешті-решт у місті є таксі.
А може ожеледиця за містом...
Дзвінок... Летіла, ледь не збившись 
з ніг.
Слова звивались, плуталися 
змістом:
«Дружина повернулась. Я не зміг...
Дзвонитиму ще завтра! Т
и пробачиш?
Ти ж знаєш – я люблю тебе одну.
Не плач, прошу! Скажи, чому ти 
плачеш?
Я хочу тебе бачити. Прийду!»
Думки сплелися, наче павутиння.
Це ж буде кожний день. Лиш біль 
і сум.
Як на незрячого, умить пройшло 
прозріння
І в серце вдарило, як електричний 
струм...
Так ароматно пахнуть мандарини!
У мареві вагань і протиріч
Стоїть вродлива жінка, 
мов з картини,
А за вікном – холодна сіра ніч.
 
ШКІЛЬНА АЛЕЯ
 
Ой, скільки весен відцвіло з тих
пір,
Як ми топтали стежечку до школи!
Алея незабутньо вабить зір,
Осіннє золото розсипано довкола.
У веснах відспівали солов’ї,
Побігла юність ген за Чорногору,
Та залишились тут сліди твої,
І вечір, у якому плачуть зорі.
А ти приїдь! Хоча б єдиний раз!
Збентежиш серце...Чом не був так 
довго?
Шкільна алея жде у гості нас,
Сховалось в ній дитинство 
невгамовне.
Пройдися мовчки... Нагадай про 
все:
Тут мріяли, надіялись колись ми.
Багряна осінь спогади несе,
Як ми зустрілись...Чом же
розійшлися?
 
КОЛИ ВІТРИ ЗАТРУБЛЯТЬ
СТОГОЛОСО
 
Коли вітри затрублять стоголосо,
Земля змокріє, стане голим ліс,
Прощальну пісню проспіває осінь,
Піде за гори у пацьорках сліз.
Зима назустріч прилетить
з Говерли,
Сніжинками посипле навкруги,
Сяйнуть на сонці кришталеві
перли,
Позасинають білі береги.
Їм колискову заспіває місяць,
В зимові, дуже довгі вечори.
Змережить льодом всі ставки
цариця.
Мороз їй в поміч, що не говори.
Гарячий чай – зимою це найперше,
Тепленька шапка, шубка
чи пальто...
А ти мене зустрінеш, наче вперше,
Зігрієш серце, руки, як ніхто.
 
ВІРШІ ДЛЯ ДІТЕЙ
 
ДЕ ЖИВЕ МИКОЛАЙ
 
– Де Миколай? – спитала доня в
мами.
– Далеко в горах, за семи вітрами.
Гуцульщина – смерековий там
край.
Живе в палаці славний Миколай.
Йому листи шлють хлопчики й
дівчатка,
Котрі слухняні діти в мами, 
в татка.
Лише одне бажання загадай
І напиши листа, не зволікай!
– Бажання не одне, багато дуже.
Прошу, до мене будь ти
небайдужий!
Конструктор хочу, ляльку
й мандаринки,
І книжечку таку, де є картинки.
Щоб не хворіла більш моя бабуся
До Бога зранку кожен день 
молюся.
Для мами принеси тепленьку шубу,
А татусеві – все, що дуже любить.
Рівненько аркуш у конверт
поклала,
Адреса: «Миколаю», підписала.
Далеко в горах, де Гуцульський
край
Готує подарунки Миколай.
 
ПОДАРУНОК ВІД ЗАЙЧИКА
 
Знаю, сумка чарівна
В милої матусі.
Кожен день несе вона
Ласощі Настусі.
Каже мама:» Це тобі
Зайчик дав цукерку!»
Очі ніжно-голубі
Мружить у люстерку.
«Я радію з нею теж,
Зайчика зустріну -
Буде радості без меж,
Дам йому морквину.
Капустину й не одну,
Може, яблук трішки.
В ліс до зайчика піду
По доріжці пішки.»
 
Марія ЯНОВСЬКА