Тетяна Купрій-Кримчук. ЗАКЛИК. ПРАВОСЛАВНА ВІРА

Тетяна Купрій-Кримчук. ЗАКЛИК. ПРАВОСЛАВНА ВІРА
ЗАКЛИК. 
ПРАВОСЛАВНА ВІРА.
 
Щоби  злі язики вам не говорили, 
Пам’ятайте завжди, як Ісус 
страждав.
Бережіть у серці православну віру.
Заповіді,  котрі, нам заповідав.
Вчив він нас прощати, ближнього любити...
(Злеє серце в Царство Боже 
не ввійде).
Прагнімо ж у мирі й злагоді 
прожити.
Ворожнеча хай – бо згине, 
пропаде.
Не судімо ближніх, до храму 
спішімо
У молитві спільній з’єднаймо 
серця.
Б’ють на сполох дзвони по всій 
Україні.
Не ховайте  лиця свої  від Творця.
Відкривайте очі, відкривайте 
душі –
До святої віри, мудрих настанов.
Нам гріхи прощає, Отець 
Всемогучий,
Чом розп’яти віру прагнемо 
ізнов?
Схаменіться, люди! Бо добра 
не буде.
(Не встане країна зі страшних 
руїн).
Якщо в серці місця Господу не буде,
то Єдинородний не спасе нас Син.
З розумом холодним та серцем 
гарячим
Православну віру у світи несіть.
Бійтеся гординю впускати до хати.
Бійтеся лихого ближньому створить.
Хай оберігає всіх нас Матір Божа,
А Господь Всевишній розум з низ пошле.
Щоб як в  Царстві Божім, на цім білім світі,
панували спокій і Слово святе .
2018 
 
АКТОР. КРИК.
 
Мов росинант  тягнув  тяжку він 
ношу.
Життєву ношу  сходжених доріг.
Нині, жебрак, що просто жити 
хоче,
Й спіткнувшись знов,  рушає у  
похід.
І так щодня, що миті, що хвилини...
Закабалила, уярмила біднота.
Актора, що так  марив мати крила,
Щоб їх розкрилити у світле 
майбуття.
У мить єдину відцуралась  Доля.
Всіх сподівань та мрій  зів’яв 
полин.
Примусило жебракувати старця  горе.
Посеред  натовпу залишився один.
Ніхто  людини в нім не помічає.
А він ніби чека з останніх сил,
що озирнеться  хтось та пригадає,
що не даремно в цьому світі  жив.
В очах страждання, повна 
безнадія...
Експресії, хто фарб в життя додав?
Колись картину «Крик», зразок 
трагізму,
напевно з нього  Едвард Мунк  
списав.
2018
 
ТАК  ХОЧЕТЬСЯ МЕНІ
 
Так  хочеться мені, на мить  хоча 
б одну...
Стати на вітер безтурботно  
схожою...
Кошлатити степами ковили...
Простори вранішні ніким не 
розтривожені...
Стрімко текти,  наче Дніпра  потік,
рвучі  пороги  на шляху в світи 
несходжені.
Ловити погляд  з-під смуглястих 
вій, 
Допитливий, 
тернисто-насторожений.
2017
 
***
Відтоді, 
як мій мозок розпочав 
відраховувати 
думки про кохання,
не даючи скласти на щастя іспит...
Відправлялася  мандрувати 
світами
поміж ярів та балок,
дерев, річок, водоймищ чистих...
Ґрунтів, каміння, 
рідкісних споруд архітектурних...
Селом та містом...
Повз хати мазанки, 
будинки менонітські...
Торкалася старих речей, 
знахідок дивних...
Коли вважати стала себе вільною...
Приходив ти...
Враз оживав любисток, спориш 
стелився,
падало намисто,  
червоної шипшини,  у ковил 
високий...
Сірих очей порушуючи спокій.
Розкритими долонями
черпало серце мрії...
та втрачені здавалося надії.
2018
 
 
ПРО КОХАННЯ ВЕСЬ ЧАС ТІЛЬКИ МРІЄТЬСЯ
 
Про кохання  весь час  лише 
мріється...
Та ні в кого,  давно не закохана.
Де та впевненість, що з ним  
зустрінемось?
Однією підемо дорогою.
Що з ним буду незламною квіткою.
Його серця –  величною жінкою.
Одночасно слабкою і сильною.
Мідним полум’ям в зиму сніжную.
Чи удвох під одною ковдрою,
Душа – душу теплом зігріємо.
І за довгими, за розмовами, 
Пройде час і  колись,  посивіємо...
Вже  дарма, що життя «оцет 
з содою»,
Під проблем йде весь час егідою.
Я  б сказала: «Була, свобідною! 
А тепер, що зі мною,  не відаю»...
2018
 
***
Чоловіка чекаю – сильного...
Щоб кохання не зміг злякатися.
Із котрим легко бути царівною,
Із котрим неможливо зламатися.
Я для нього була б підтримкою,
А він став би моєю опорою.
Якщо в юні роки не судилося,
Сперечатися знов, стану з долею.
Все омріяне має здійснитися.
Досить  ліжко  ділити з надіями.
Іще буду я  ним  гордитися.
Ще пожнемо все те, що посіємо.
2018
Тетяна КУПРІЙ-КРИМЧУК,
с. Виводове
Томаківського району
Дніпропетровської області