Тетяна ПРОЗОРОВА. ЦИГАНСЬКЕ ЩАСТЯ

Тетяна ПРОЗОРОВА. ЦИГАНСЬКЕ ЩАСТЯ
ЦИГАНСЬКЕ ЩАСТЯ
 
Ай, ту те, ту те, ту те –
Виводить романсеро.
Ай, ту те, ту те, ту те –
Циганський серпантин.
Гуляй-гуде весілля –
Бурштинова прем’єра.
Ай, ту те, ту те, ту те
І чорні тачки, й білий клавесин.
 
Фата зі злота – ось же воно, щастя!
Голівка нареченої ледь-ледь її трима.
І брязкають і грають браслети на зап’ястях.
Все дорого. Все круто. Та радощів нема.
 
Розшито сукню золотом – 
«в підлогу»!
І струмениться вельон в позолоті.
А попереду ще – дороги й дороги,
Чому ж в очах – ця злякана 
скорбота?
 
Купають п’яні вишні знатні вина,
І, ніби відхідну, бринять гітарні струни.
А наречена – ще ж така дитина...
Та й наречений зовсім-зовсім юний.
 
Змолили «щастя» – розкоші 
палати!
Скарби намріяні, вдоволений Баро...
А дівчинці – іще б ляльками 
гратись!
Чи бавитись між виноградних грон.
 
Юнак збентежений, весілля 
передзвони
Він не чигав ...та кінницею ввись
Біжить дитинство, 
мов на перегонах!
Не наздогнати... Й гості вже зійшлись.
 
А їх батьки, циганських два 
барона,
Так поріднитись мріяли давно.
Багатство та заможність – 
баронова корона,
Співає романсеро, річками скрізь вино.
 
Чи ж розуміють, що це – їх весілля?
Які ж бо вони бідні, оці багаті діти...
Так хочеться втекти із цього божевілля.
А на весіллі ж треба всім радіти!
 
У самоцвіти одягли годинник
(аж рученята ті зігнулися тонкі!)
Сія розкішно святом цей будинок,
(Якби ж не погляди ті родичів липкі!)
 
Все «по понятіям», все чисто 
«як годиться»:
Печене порося задерло п’ятака,
Не вистачає лиш пера Жар-птиці,
Та ще тієї ж птиці молока.
 
А ще зірок-побачень в зорепадах!
П’янких зізнань, закоханих очей,
Та шелесту зізнання листопадів,
Прощань, зітхань, і зустрічі 
ночей....
 
Гуде весілля «бароновських» 
грошей!
І тільки мати, упіймавши мить,
Прошепотіла: «Доню... він – 
хороший...
Полюбиться... ви, діточки, живіть».
 
Ай, ту те, ту те, ту те –
Виводить романсеро.
Ай, ту те, ту те, ту те –
Циганський серпантин.
Гуляй-гуде весілля –
Бурштинова прем’єра.
Ай, ту те, ту те, ту те
І чорні тачки, й білий клавесин.
 
БІЛИМ – ПО БІЛОМУ
 
Білим по білому – вишито світло...
Думаєш – марно... скажеш – не видно?
Зоряним світлом, в мережанім полі
Ластівку білу і чисту тополю.
Білим по білому – серденько б’ється,
Білим по білому – щастя у серці.
Біль незгасаючий, рідні рамена,
Снігом засріблена доля вогненна.
Білий вітрисько – голосу струни,
Дотиком ніжним у сонячних рунах
Янголом білим обійме калину!
Думаєш, сон це, він знову загине?
...Білим люцифером зранена крига,
Креше і ріже, не знає відлиги!
Книга – забілені зваблені муки,
Згубою нищить, заломлює руки!
...Білі злітаються круки несмілі,
Душу здираючи вельоном білим!
І вже немає її в білий щем,
Біль – не змивається білим дощем!
...знаєш... кохання... ні чорним, ні сірим,
...ні бірюзовим... ні зчервонілим,
В серці погарах не зшиєш ніяк,
Білого літепла зболений знак.
Білі шляхи на твоїй вишиванці...
Білі путі – сонця й світла обранці...
Буде колись все по-білому, знаєш?
Білого щастя в душі не втримаєш!
вірю... голубкою... білою-білим,
згодом... зігріється...серце зотліле....
 
ЦЕЙ ЧИСТИЙ ДЕНЬ...
 
Цей день, звичайний хлопець – літній сонях,
Захмареним світанком майорить,
Упав на землю тихою сльозою
І, зблідлими здавались кольори...
Але, поглянь, як наполегливо у небо
Тополі линуть під пташиний спів!
– Все буде так, і краще, ніж як треба! –
Годинник на руці процокотів.
Цей чистий день, мов витканий зі срібла
Ялиночок тендітних і беріз,
У ньому стільки сонячного світла,
Що заіскрився вранішній ескіз!
У листячку всміхається привітно
Ще ненароджений каштанчик в колючках.
Десь грає різнобарвами та квітне
Веселка у хмаринках-пелюшках...
Як зашарілась ніжно горобина,
Нагадуючи: Час не зупинить!
Спивайте щастя тихо, 
похвилинно...
Відважуйтесь, закохуйтесь, живіть!
Довірливо душею обіймайте
Тих, хто у нашому човні в цей час.
Все не своє – із серця відпускайте!
А хто не з нами – можна і без нас!
Покинь зажуру! Вмиваний 
дощами,
Один на міліон тисячоліть,
Впаде на землю новими словами
Цей день, щоб все на світі відігріть!
Сьогодні – збудуться бажання й мрії.
Любіть життя безмежне без 
прикрас!
Цей чистий день – подарував надію...
А значить – нашу віру у всіх нас.
Тримайте Світло й людям віддавайте.
Несіть його – так, як Господь приніс!
А хочеться співати – так співайте!
Всміхайтеся, не стримуючи сліз!
Життя – нестримне. Просто – пам’ятайте.
Воно – одне. І це – Його каприз.
Тетяна ПРОЗОРОВА, 
м. Кривий Ріг