Я ламала себе й перо

Зачитали серця до дір, 
Самоспалені ми в ілюзіях. 
Та не в моді давно Шекспір, 
І коханок не кличуть музами. 

Я ламала себе й перо, 
Та в минуле немає потягу. 
Віршовірус проник у кров, 
Лихоманять словесні протяги. 

Ти в моїх віршоснах лиш гість, 
Захмелілий від грішних дотиків. 
Та повір хоч у всіх богів, 
Не врятуєш від рим-наркотиків. 

Темні вулиці наших мрій 
Полонили сумні процесії. 
Змієм-терном крізь нас проріс 
Цей найбільший обман – поезія… 

Автор - Лілія Ніколаєнко