Я ЖИТИМУ, МАТУСЕНЬКО, ТОБОЮ. Микола РАДИЦЯ

Я ЖИТИМУ, МАТУСЕНЬКО, 
ТОБОЮ
 
Не стукай ти,
Калино, у вікно.
Бо ж пустка-хата
Зібралася вже спати.
Немає більш того,
Що там було,
Немає більш кому
Мене чекати.
 
Ти, кущ калини,
Голову пригни
Мені на груди,
Буду обнімати.
Це мами сивина,
Її сліди...
Я пригорну тебе,
Як це робила мати.
 
Червоним кольором
По снігу розкотись,
Вечерю мамину
Я буду все ж чекати.
Моє село,
Прошу тебе,
Приснись...
Щоб зміг я неньку
В думах відшукати.
 
Залишена калина,
Залишене село...
І, смуток батьківський
Залишений зі мною.
Залишив там,
Що мав, гордивсь,
Було...
Я жив і житиму,
Матусенько, тобою.
16.01.2017р.
 
ЯК ПАХНУТЬ ТРАВИ…
 
Як пахнуть трави
Скошені у лузі,
Бо ж дощ не встиг
Потанцювать по них.
Сховалось сонце
У своїй облозі,
І небо в зорях
Ніби розписних.
 
Із тину тінь
Ось-ось вже скоче,
В твоїх очах
Усе без слів.
На вушко вітер
Нам шепоче,
Що долі наші
Він вже сплів.
13.08.2016р.
 
***
І плесо світанкове
втопилося в тумани,
І зайчики від сонця
Вчепились на  лиці.
А подорожник-лікар
Все гоїть серця рани,
Замазує затишком,
Що дарять криниці.
 
В полині бачу болі,
Що були і настануть.
У джерельці – надію,
Що дарить нам земля.
У сумі – снігопади,
Що по весні розтануть.
В майбутньому – хлібину,
На покуті – снопа.
31.01.2017р.
 
ЗАГУБЛЕНІ РОКИ
 
Бентежний вітер вистукує 
в шибки,
Струмки дощу стікають 
підвіконням,
Мої спустошені, загублені 
роки
Лежать в твоїх засмучених 
долонях.
 
Солоних сліз уже давно немає,
Лиш камінь і тягар лягли 
на душу,
Щасливого життя – життя 
не знає,
Це лиш миттєвість, з якою 
жити мушу.
 
Прожите все моє втопилося 
в минуле,
В якому не знайти тебе нікому.
Як хочеться в спустошене, 
заснуле,
Поставити не крапку, 
а лиш кому.
05.12.2011р. 
Микола РАДИЦЯ,
м.Нетішин